Коли здається, що нічого не можна зробити, спробуй почати щось робити.

Ця війна настільки жахлива, що я хочу своїми роботами «вилікувати» всі рани, які вона принесла моїй країні. Щось зашити, щось вишити, розмалювати бомби чи навіть посилити прокльони, які українські жінки кричать у бік окупантів. Також я люблю оспівувати наших людей і хотілося б обійняти їх усіх. Я хочу розповісти, як сильно я їх люблю і наскільки вдячна за їхню мужність, що дозволяє мені сьогодні залишатися в Україні та творити.

Щоразу, коли я чую про нові злочини проти свого народу, частина мене зникає. Щоразу думаю, що російські окупанти не можуть робити більш ганебних вчинків, але потім настає ранок і я дізнаюся про ще більш огидні речі.

Я присвячую свою творчість українським військовим - саме це мене зараз рятує.

Мить - це кінець, але наступна мить - вже початок

Я маю дослідницький інтерес до пошуку важелів, якими мистецтво може впливати на життя людей і змінювати його

Коли в Україні спалахнула війна, я зрозумів, що ілюстрація, це моя зброя, мій голос, мій інструмент.

Історія також є моєю великою пристрастю, тому більшість моїх арт-проектів пронизані алюзіями чи роздумами на історичні теми.

Дійте. Складіть перелік справ. Від першочергових до другорядних. Cправ, які можуть врятувати життя, зберегти життєво необхідне, підтримати дух бійців та цивільних. Верифікуйте, погугліть, розпитайте як ці справи правильно зробити. Рух проти течії – це життя!

Я не можу сприймати малювання як медитацію або релаксацію. Для мене це радше щоденний виклик.

Події, що зараз відбуваються спонукають багатьох митців шукати способи розкрити історію кривавої війни, її причини та наслідки, оповісти про ті страшні травми, які в майбутньому нам доведеться осмислювати не одне десятиліття. Для мене цей період став часом, коли я не можу не працювати як художник — напевно, зараз це єдиний придатний для мене спосіб висловитися та спробувати донести, що наша культурна пам’ять — найцінніше, що ми маємо. І усвідомлення цього може зробити нас непоборними

Коли почалося вторгнення, то я подумав, шо все втрачено. Було відчуття порожнечі. І наскільки швидко заповнився цей вакуум, наскільки швидко наша студія відновилася і діти вийшли на ще вищий рівень, на ще кращі ідеї! Для мене це такий досвід, який каже мені, що нічого не скінчилося. Що МАЙБУТНЄ буде! І воно буде прекрасне!” Микола Коломієць. Художній керівник студії Aza Nizi Masa

З початку війни я була впевнена, що більше моя робота не буде потрібна в Україні. Про які книжки може йти мова, якщо міста окуповані, летять російські ракети? І малювати на тему війни я не могла: як намалювати горе, біль, відчай, для чого? А потім спробувала, і мені стало трошки легше, бо я поділилась своїм болем через малюнок. І дуже багато іноземців почали активно коментувати, співчувати, бажати Україні перемоги. Я хочу щоб світ дізнався, що таке справжня Росія, тому що тільки українці можуть вам це розповісти. Ми маємо перемогти разом, щоб жити в безпеці

Мені не дуже подобається, коли люди називають нас культурним фронтом, тому що фронт це там, де служать наші воїни та волонтери, а ми лише одна з найменших ланок, яка, я сподіваюся, виконує свою крихітну функцію

Це мій спосіб молитися, сумувати та сподіватися. Я хотіла би наблизитися до усвідомлення речей, які суперечать логіці та людському буттю і так далекі від реальності, хоча відбуваються кожного дня на моїй землі

Важливим для мене - не залишатись осторонь, не бути байдужим в час коли кожен крок наближає нас до перемоги!

Мені дуже подобається що коли я малюю мені не нудно. Я можу робити гарні проекти, можу робити погані, але завжди є місце для експерименту, я копирсаюсь в своїх ілюстраціях, щось кручу, щось пробую і мені цікаво

Якби мені треба було намалювати ілюстрацію про цей рік українців, напевне, це був би канатоходець, неймовірно сильний вмотивований і впертий канатоходець.

Паралельно з роботою в дизайні ми продовжуємо розширювати межі графічного мистецтва, експериментуючи і беручи участь в різних проектах. На нашому рахунку ряд персональних виставок та участь в міжнародних проектах України, Франції, Італії, Німеччини, Польщі та Грузії.

Зараз ми всі об'єднані одним горем, в якому постійно перебуваємо, нас всіх об'єднує одне бажання, яке з кожним днем посилюється. Задля перемоги працює все моє оточення без виключення, тому це обов'язково станеться.

Українське мистецтво завжди було нашою зброєю. Воно дуже цінне, але недооцінене. Світ уже знає про мужніх українських воїнів, і ми маємо зробити так, аби українська культура також була впізнаваною.